Ё, дорогие мои, пришло время рассказать вам историю, которая случилась несколько дней назад. Так вот, я, наркоман-комик, в своем трафарете, решил сделать закладки для своих дроганутых друзей. Куда же без этого, братцы?
Лежу я на своей тусовочной кровати, торчу с телефоном в руках, пытаюсь проснуться после вчерашней хапки кода. И тут звонок: "Мажоры, приезжайте, товар на точке". Ну, я понятно, сразу стимул получил. Имхо, дары Марихуаны - это круто, братва!
Бросаюсь я одеваться: черные штаны, черная футболка, будущий стильный комик зависает весь в черных тонах. Ведь когда наркоман-комик, то он всегда в форме!
Добираюсь в этот торговый центр, где люди ходят покупать одежду, а я собственно хотел приобрести чуть более животворящую штуку. И вот, на точке, я встречаю этого весьма таинственного и зловещего продавца. Он такой, братан, как директор крематория на пенсии. И говорит он мне: "Парень, у меня для тебя есть то, что ты искал".
Беру я этот товар и платежку с торговца, иду в метель, которая давно уже разыгралась на улице. И начинается самое интересное!
Вхожу в этот огромный торговый центр, где все такие серьезные и прямолинейные, а я весь хмырь и непосредственность! Используя все свои навыки комика, я решаю встряхнуть ауру этой серости!
Включаю свою заряженную энергией песню, начинаю двигаться туда-сюда, словно прокачиваю свои наркотические жилы. Люди смотрят, некоторые широко раскрывают глаза, а кто-то просто чуть не падает в обморок.
Я зажигаю, а они торчат со своими покупками в руках, взглядами следят за моими движениями. Я становлюсь главной звездой этого торгового центра.
Танцую, понимая, что я - наркоман-комик, и мне нужно держать свою репутацию. Развлекаю обывателей своими странными фокусами, попадаю в свои дроганутые штаны, демонстрируя им, что это не так уж и плохо, быть крутым наркоманом.
И конечно же, не обошлось без попыток охранников остановить меня. Но я правильно рассчитал свои действия, и они отступают перед моими комическими навыками. Я показываю им, что наркоман - это не преступник, а просто человек с другим взглядом на жизнь.
Проходя мимо крутого бутика, я заглядываю в витрину и вижу свою отражение. О, братан! Какой я шикарный в этом своем наркотическом танце!
Но время идет, и я понимаю, что пора завершать свою небывалую постановку. Следующая точка продажи наркотиков уже ждет меня. Такие дела, братвушки!
Выводя себя из этого торгового центра, я не мог не почувствовать чувство удовлетворения от того, что смог изменить на мгновение серость этого места. Оставил маленькую искру в сердцах обывателей, надеюсь, они никогда не забудут этот необычный день.
Так заканчивается моя история о том, как я купил шишки марихуаны и прикольно танцевал в торговом центре. Имхо, мне это удалось, братва! Помните, всегда нужно искать способы разнообразить свою жизнь, даже маленькими закладками и хапками!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...